Освіта 2.0?

Дистанційне навчання стало атрибутом сучасної освіти. Вищі навчальні заклади активно використовують спеціалізовані мережеві ресурси. Чи це позитивно? Які це матиме наслідки? Якою буде освіта після завершення пандемії?

Сучасні інформаційні технології дозволяють розширити доступ до вищої освіти, включити більше людей до раціонального суспільного дискурсу та, в решті решт, певним чином оздоровити суспільну обстановку. Разом з цим, можливості багатьох педагогічних новацій часто переоцінювались, необґрунтовано розглядались як розв’язання майже всіх проблем якості освіти.

Так, свого часу була мода на різноманітні форми комп’ютеризованого тестування, але практика його широкого впровадження наочно продемонструвала серйозні обмеження цієї технології. Тестування, звичайно, дозволяє перевірити рівень знань, «натаскати» студентів, але воно не в змозі замінити спілкування з викладачем під час іспитів, а навчання, орієнтоване на тестування, не забезпечить розвитку креативних здібностей студента.

Лекції з використанням мультимедійних презентацій більш яскраві і це, на перший погляд, має сприяти пізнавальній активності. Однак, «презентації послаблюють в учнів волю до пізнання та розумової діяльності на уроці» [15]. Американський генерал Герберт МакМастер зазначав, що презентації небезпечні для військових оскільки «створюють ілюзію розуміння та контролю» [7], він заборонив презентації під час місії в Іраку та називав PowerPoint внутрішньою загрозою [13]. Слід погодитися з  Н.В. Карчевською та В.П. Карчевським: «… мультимедіа грає неоднозначну роль у сприйнятті студентами інформації в цілому і лекційної інформації зокрема. Матеріал лекції погано запам’ятовується не гарантується подальше зростання інтелектуального рівня студента» [11].

Отже будь-яка педагогічна новація має як переваги, так і очевидні недоліки. Технології дистанційного навчання – надпотужний засіб інтенсифікації освіти, але і негативні наслідки їх використання можуть бути значними.

В умовах недостатньо розвинутого механізму саморегуляції ринку праці, надмірне захоплення дистансом гарантовано приведе до відтоку студентів з вишів, які надають якісну освіту та у складному питанні вибору між кількістю студентів та якістю освітніх послуг обирають останню. Будуть мати місце: витіснення змістовної освітньої діяльності імітацією, різке погіршення якості освіти, невідновні втрати у педагогічному корпусі.

Значним потенціалом небезпеки характеризується глобалізація ринку освітніх послуг. Вже сьогодні багато талановитої молоді, не в останню чергу завдяки можливостям батьків, не обирають українські виші для отримання професії. Уявімо інтервенцію закордонних вишів до національного освітнього простору шляхом застосування технологій дистанційного навчання. Чи багато українських вишів залишиться? Чи буде можливість зберегти науково-педагогічний склад? Чи взагалі залишаться перспективи національної вищої освіти? Розмову тут слід продовжувати вже контексті національної безпеки.

Водночас, дистанційне навчання продовжить розвиватися, технологічний рівень освіти не повернеться до «допандемійного». Переважна більшість університетів отримала позитивний досвід використання дистанційних технологій[5]. Д. Райч, директор лабораторії навчаючих систем MIT, наводить висловлювання відомого інвестора у сфері ІТ проєктів М. Моу: «…джин не повернеться у пляшку… 100% студентів зараз навчаються онлайн… Ми впевнені, що дороги назад немає»[6]. У цьому контексті значний інтерес становить запропонована  М. Еймс класифікація позицій, яку можуть зайняти університети щодо ролі технологій в освіті[1]. На думку дослідниці вона може бути харизматичною, скептичною або практичною.

Перша полягає у баченні технологій як визначального чинника розвитку та існування університетів. Професор С. Геллоуей – можливо, головний прибічник такого підходу. Він актуалізує проблеми, порушені у роботі К. Кері «Кінець коледжу»[2], та передрікає крах менш престижних вишів. На думку С. Геллоуея, провідними університетами майбутнього стануть не Udacity та Coursera, а університети з Ліги плюща, які об’єднаються з крупними технокорпораціями[6].

З точки зору скептичної позиції технологізація освіти має бути мінімальною. Соціальна роль вишів і соціалізація студентів важніше ніж використання технологій в освіті. Прихильники такої позиції вводять в обіг поняття «лудитська педагогіка»[3, 9]. Н. Селуїн порушує питання довіри до технологій, наполягає на тому, що такі освітні новації як датафікація та освітня аналітика заслуговують критичної оцінки[8].  

Практична позиція є поміркованою. Освіту потрібно вдосконалювати, але істотний прогрес можливий лише поступово, не слід мислити утопічно. Університети пристосуються, але докорінних змін не відбудеться[6]. Саме ця позиція видається нам найбільш переконливою. Історія освіти чітко демонструє помилковість розгляду технологій як чогось більшого ніж просто інструмент. Очевидно, що технологічний детермінізм не може бути основою стратегії розвитку. Водночас, скептичне відношення до значення технологій також не вихід. Робота викладачів та студентів у 2020 році є беззаперечним практичним доказом того, що зараз освіта без технологій або неможлива, або обмежено ефективна. Отже, найбільш актуальним питанням слід вважати наступне: як максимально ефективно використовувати технологізацію освіти та забезпечити при цьому мінімізацію розвитку негативних наслідків.

Конструктивне розв’язання даного питання передбачає міркування головним чином у двох напрямах: межі та мета використання інформаційних освітніх технологій.

Щодо меж. Головною тенденцією сучасної вищої освіти є зменшення часу, який  студенти та викладачі проводять в аудиторіях, збільшення складової навчальних планів, що відводиться на самостійну роботу студентів. Отже ефективне використання часу, відведеного на аудиторну роботу, та організація змістовної самостійної роботи – сміливо можна відносити до пріоритетних завдань, що стоять перед педагогічними колективами вишів. Технології дистанційного навчання представляють собою достатньо ефективний засіб розв’язання даних завдань. У багатьох вишах використовується доволі проста та ефективна принципова схема. Студенти виконують дистанційні завдання, а викладач під час аудиторного заняття більше уваги приділяє виявленим помилкам та недолікам.

До напрямів освітньої діяльності де дистанційні технології можуть бути ефективними слід також віднести проведення позааудиторної роботи та післядипломну освіту.

Так, крім власне проведення занять змістовна дистанційна робота зі студентами може бути організована у формі он-лайн зустрічей з практикуючими фахівцями[16], конференцій[14], презентацій студентських проєктів [4], інтелектуальних змагань[10], вебінарів[18] тощо.

Використання дистанційних технологій у післядипломній освіті є найбільш перспективним. Наш досвід впровадження означених розробок у систему післядипломної освіти МВС[12] дозволяє стверджувати: 1) технології дистанційного навчання дозволяють максимально оптимально використовувати час фахівців, які бажають підвищити кваліфікацію; 2) дистанс забезпечує новий рівень професійної комунікації науково-педагогічного складу вишів та практичних працівників; 3) порівняно зі стаціонарними формами спеціалізації або підвищення кваліфікації, дистанційні дозволяють більш ефективно використовувати освітні бюджети організацій.

Водночас, технології дистанційного навчання мають природні обмеження. Вони є очевидно недоречними під час засвоєння дисциплін, що вимагають специфічного обладнання, індивідуальної роботи з викладачем, відпрацювання навичок, пов’язаних з безпосередньою комунікацією. Отже, визначення університетами раціональних меж використання дистанційних технологій дозволить якісно забезпечити освітній дискурс та максимально ефективно використовувати матеріальні ресурси.

Щодо мети та бачення перспективи. Питання не таке просте як здається. Дійсно, для чого використовувати інформаційні технології, якщо є можливість спілкування в аудиторії? На нашу думку тут слід замислитися над якістю освіти в контексті змін, що відбуваються у нашому суспільстві. Ненова дискусія про відповідність навчальних планів практичній професійній діяльності отримує, завдяки інформаційним освітнім технологіям, нові аргументи. Традиційна вища освіта залежить від (паразитує на) інерції соціального менеджменту. Для того, щоб отримати певну роботу необхідно отримати відповідний диплом про вищу освіту. Якщо такий підхід зміниться? Якщо працедавці перестануть довіряти дипломам і будуть приймати на роботу на основі, наприклад, певних сертифікацій? Оптимізація ринку професій та вимог до кваліфікацій працівників представляє собою виклик стабільності освітніх інституцій.

Для того, щоб зберегти позиції необхідно буде максимально швидко давати освітній відгук на оновлення професійної діяльності. Зрештою, основними індикаторами успішних освітніх закладів стане: збір надвеликих даних про навчання та тих, хто навчається;  забезпечення на ґрунті обробки цих даних неможливої для теперішньої освіти індивідуалізації та динамічної актуалізації освіти. Єдиним інструментом такої індивідуалізації та актуалізації можуть бути тільки інформаційні освітні технології. Саме так відбувається розвиток у більшості інших сфер діяльності людини. Медики розробляють нові ліки на ґрунті аналізу надвеликих обсягів медичних даних та впритул наблизилися до «персональних ліків». Успішність проєктів ІТ компаній залежить від індивідуалізації послуг і досягається розробкою алгоритмів та збором персональних даних. Політики використовують надскладні механізми аналізу електоральної поведінки. В їх основі знову ж таки великі дані та індивідуалізація.

Для продовження дискусії пропонуються наступні положення:

• ефективність  інформаційних технологій в освіті залежить від чіткого визначення меж їх застосування;
• еволюція освіти потребує розв’язання проблем індивідуалізації та актуалізації змісту;
• незалежно від епідемій, наявності/відсутності інших обставин, що обмежують безпосереднє спілкування, технології дистанційного навчання будуть розвиватися та використовуватися оскільки саме вони є інструментом для розв’язання проблем індивідуалізації та актуалізації змісту освіти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ames M. The Charisma Machine. The Life, Death, and Legacy of One Laptop per Child. – MIT Press, 2019. – 328 p.
2. Carey K. The End of College: Creating the Future of Learning and the University of Everywhere Paperback. – Riverhead Books, 2016. – 288 p.
3. Halves T. Toward a Luddite Pedagogy // Hybrid Pedagogy. – 26.08.2014. – Mode of access : https://hybridpedagogy.org/toward-luddite-pedagogy/
4. Legal issues of environmental protection and environmental rights // Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 11.12.2020. – Режим доступу : https://lduvs.edu.ua/2020/12/legal-issues-of-environmental-protection-and-environmental-rights/
5. Rashid S, Yadav SS. Impact of Covid-19 Pandemic on Higher Education and Research. Indian Journal of Human Development. 2020;14(2):340-343. doi:10.1177/0973703020946700
6. Reich J. Ed-Tech Mania Is Back. Utopia-minded tech gurus promise they’ll solve all of academe’s problems. They won’t // The Chronicle of Higher Educatuion. – 14.09.2020. – Mode of access: https://www.chronicle.com/article/ed-tech-mania-is-back?fbclid=IwAR13h2aORkG68ggqpsVm0MOLFUapVwABuwcgMf2pNZ027ZmtslWMRZSE2so&cid2=gen_login_refresh&cid=gen_sign_in
7. Russell R.L. Want to reform military education? An easy 1st step would be banning PowerPoint [Electronic resource] / Richard L. Russell // Foreign Policy – 4.03.2014/ – Mode of access: http://foreignpolicy.com/2014/03/04/want-to-reform-military-education-an-easy-1st-step-would-be-banning-powerpoint/
8. Selwyn N. Distrusting Educational Technology. Critical Questions for Changing Times. – Routledge, 2013. – 208 p.
9. Watters A. “Luddite Sensibilities” and the Future of Education // Hack Education. – 29.07.2020. – Mode of access : http://hackeducation.com/2020/07/29/luddite-sensibilities
10. Друга гра історико-правових дебатів “Olimpys” // Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 11.12.2020. – Режим доступу : https://lduvs.edu.ua/2020/12/druga-gra-istoryko-pravovyh-debativ-olimpys/
11. Карчевский В.П., Карчевская Н.В. Особенности лекции с использованием му-льтимедиа. – Інтеграція освіти, науки та виробництва. Збірник наукових статей та матеріали міжнародної науково-практичної конференції 28-29 квітня 2009. Луганськ-Стаханов с.89-97
12. Карчевський М. В. Можливості та межі використання технологій дистанційного навчання в системі вищої юридичної освіти. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка. 2015. № 1. С. 171-178
13. Лашков А. Почему ученые, политики и бизнесмены отказываются от слайдов в презентациях [Электронный ресурс] / Александр Лашков // Siliconrus.com/ – 14.05.2014. – Режим доступа: http://siliconrus.com/2014/05/powerpoint-problem/
14. Молоді поліцейські долучилися до обговорення причин антикорупційної кризи в України // Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 18.12.2020. – Режим доступу : https://lduvs.edu.ua/2020/12/molodi-policzejski-doluchylysya-do-obgovorennya-prychyn-antykorupczijnoyi-kryzy-v-ukrayiny/
15. Пашкова Е. Запись в блоге «Презентация на уроке» [Электронный ресурс] / Екатерина Пашкова // Сообщество взаимопомощи учителей Pedsovet.su. – 11.12.2007. – Режим доступа http://pedsovet.su/forum/78-79-1
16. Проблеми кваліфікації та розслідування вмисних убивств // Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 17.12.2020. – Режим доступу : https://lduvs.edu.ua/2020/12/problemy-kvalifikacziyi-ta-rozsliduvannya-vmysnyh-ubyvstv/
17. Райч Д., Шевчук Р. Цифровая революция в образовании: почему не стоит ждать чуда от новых технологий // Нож. – 9.11.2020. – Режим доступа: https://knife.media/era-of-online-education/
18. Участь представників університету в міжнародній серії вебінарів «Empowering Youth with conflict analysis skills – empowering community» // Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 23.12.2020. – Режим доступу : https://lduvs.edu.ua/2020/12/uchast-predstavnykiv-universytetu-v-mizhnarodnij-seriyi-vebinariv-empowering-youth-with-conflict-analysis-skills-empowering-community/